Секція ушу саньда в Києві

Ушу саньда – бойова техніка родом із Китаю. Саньда, або саньшоу перекладається як «вільні удари» або «вільні руки». Ушу саньда являє собою гримучу суміш елементів кікбоксингу і шуай джиао (китайський вид єдиноборств).

Бій проводиться з повним контактом. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ушу саньда – змішаний тип боротьби, який передбачає кидкові, ударні рухи та різні захоплення.

Спаринг у цьому виді єдиноборств являє собою ефектне видовище. Під час сутички противники б’ють один одного ногами, руками, застосовують вражаючі підсічки та кидки. Такі стратегії нападу й оборони роблять ушу саньда, як тип боротьби, вельми ефективним.

Під час кожного бою, особливо на офіційному рівні, спортсмени зобов’язані бути в спеціальній захисній екіпіровці, щоб не допустити отримання травм. Борці, які виступають на змаганнях, проходять відбір для категорій за вагою і віком.

Які школи ушу існують?

Класичне ушу поєднує сотні стилів та напрямків. Найбільш відомі з них:

1. Шаоліньцюань. Легендарний бойовий стиль ченців Шаоліньського монастиря. Тут присутні динамічні рухи, акробатичні трюки та раптові вибухові удари руками та ногами. Вважається однією з найбільш видовищних та ефективних шкіл ушу.
2. Танланцюань. Стиль імітує рухи богомолу, що молиться. Він відрізняється різкими, незграбними рухами кінцівок і складною роботою пальців рук. Розвиває швидкість, спритність та силу хвата. Захоплення та болючі прийоми в Танланцюань здійснюються розчепіреними пальцями.
3. Тайцзіцюань. Стиль, що відрізняється повільними та плавними круговими рухами, які використовуються для гармонізації енергії ци в тілі та розумі. Культивує м’якість, податливість та здатність відчувати силу супротивника. Також у цій школі практикують медитативні комплекси вправ з оздоровчим ефектом.
4. Багуачжан. Тут застосовуються кругові кроки та переміщення, удари долонею та рубом долоні. Захоплення та кидки також виконуються за рахунок обертальної сили. Техніка поєднує в собі рухливість і маневреність з опорою на внутрішню енергію ци.
5. Цайліфо. Динамічний стиль, відмінною рисою якого є ефектні удари ногою у стрибку, а також із розворотом тіла у повітрі. Техніка досить ефективно себе показала у реальному бою, проте вимагає від того, хто займається відмінною фізичною формою та координацією.
6. Хунгар. Поєднує техніки північного та південного Китаю. Тут використовуються низькі стійки та потужні удари руками та ногами. Хунгар ефективний як у спортивних поєдинках, так і у реальному бою. Він відрізняється прямолінійними атакуючими комбінаціями ударів під час активної роботи ніг.
7. Саньда. Це бойовий різновид ушу, який поєднує в собі удари, кидки та болючі прийоми з різних стилів цього східного єдиноборства. Сутички проводяться на рингу за правилами, що нагадують кікбоксинг та ММА. Саньда розвиває у спортсменів навички працювати на повний контакт.

Чим ушу саньда відрізняється від інших єдиноборств?

В ушу-саньда не допускаються удари ліктьовими та колінними згинами. Це відрізняє його від тайского бокса. Дозволені та використовуються удари ногами low-kick, middle-kick, high-kick, руками, а також удари з розворотами. Це робить ушу-саньда схожим з кікбоксингом.

Допускаються будь-які види кидків (як у самбо та дзюдо). Кидок стегном під час атаки ззаду, суплес (кидок із прогином), захоплення в амуніції, удари руками в низькій стійці, що провокує падіння супротивника – все це дозволено в ушу-саньда.

На змаганнях неприйнятні будь-які больові та задушливі прийоми, а також не можна добивати опонента в партері. У сучасній школі ушу-саньда зберігся доволі мирний спосіб перемоги: щоб її здобути, достатньо два рази виштовхнути суперника з помосту.

Чого вчать на тренуваннях з ушу саньда?

Техніка ушу-саньда будувалася з максимальним адаптуванням під реальний бій в умовах вулиці або війни (в Китаї). Потрібно було прокласти зв’язок між спортом і бойовим мистецтвом, яке зможе захистити майстра в будь-яких умовах.

На змаганнях можна використовувати всі види ударів (крім колінних і ліктьових), кидків, дозволяється виштовхувати, хапати суперника. Завдяки цьому спортсмен зможе добре проявити себе і в реальному бою, за межами татамі.

Головні нюанси ушу-саньда:

1. Під час сутички в умовах реального бою в жодному разі не можна давати збити себе з ніг. Особливо, якщо у нападників є ножі, кастети або інша зброя. У такому разі опинитися на землі означає отримати каліцтва або зовсім померти. Тому на змаганнях відсутня боротьба в партері, хоча борці вивчають його на тренуваннях з ушу-саньда. У змагальних моментах найбільше цінуються кидки, які дають змогу збити з ніг противника, самому при цьому залишившись на місці. За такі прийоми дають найвищі оцінки.
2. Як згадувалося вище, виштовхування суперника з помосту (якщо бій відбувається на височині) двічі означає перемогу. Це відбувається тому, що за кожне виштовхування дають максимально можливу кількість балів. Такий тип оцінки прийнято тому, що в реальному бою, наприклад, на пагорбі або поверхні з ямами буде корисним зіштовхнути опонента, щоб він упав.
3. У бійці на вулиці часто трапляється так, що на одну людину нападає одразу кілька. Щоб захистити себе, немає часу битися з кожним окремо. Необхідно вміти бити, і одразу уникати ударів у відповідь. Потрібно максимально обмежити час обміну ударами з однією людиною. Можна навіть сказати, що в боротьбі важливіше вміти уникати побоїв, ніж наносити їх. Тому, в секції з ушу-саньда тренують саме цю навичку. На змаганнях за обопільний обмін ударами не нагороджується балами жодна зі сторін.

Які прийоми застосовують на заняттях з ушу саньда?

• Удари ногами. Китайці називають руки вратами двох плечей, які повністю спираються на удари ногами. Такі прийоми максимально пріоритетні в саньда.
• Удари руками. Застосовуються різноманітні рухи всіма складовими частинами рук, усі припустимі нападники й оборонці, що нападають і обороняють, за їхньою участю. Можна діяти комбінуючи удари верхніми та нижніми кінцівками. Бій руками також є основою занять з ушу-саньда.
• Кидки. Цей тип реагування використовується, щоб убезпечити опонента, який наблизився. Кожна сутичка охоплює такі прийоми. Кидки є технічно складними елементами, які потрібно освоювати протягом тривалого проміжку часу.
• Падіння. Метод відходу від опонента в падінні або застосування нападницьких прийомів.

Чим відрізняється спортивне ушу-саньда від професійного?

Ушу-саньда може бути як спортивним, так і професійним. Останнє застосовується китайськими солдатами як військовий рукопашний бій. Існують змагання і з цього різновиду ушу.

Спортивне саньда фундаментально різниться з професійним. На змаганнях зі спортивного ушу-саньда кожен учасник має бути в захисній екіпіровці. Вона охоплює шолом, черепашку для паху, нагрудник, рукавички (від 10 унцій і більше) і захисні щитки на гомілку. У боях професіоналів допускаються тільки черепашки на пах і рукавички. дозволені всі типи кидкових технік.

Спортивне ушу-саньда передбачає повернення обох спортсменів у стійку після вдало проведеного кидка. Бій у партері не допускається. У професійних аналогах цього типу боротьби дозволяються больові прийоми. Тобто, школа професійного ушу навчає версії військової рукопашної боротьби, тільки в китайській інтерпретації, яка містить різноманітні удари ногами, кидки, техніки залому і захоплення.

Що потрібно для початку тренувань у школі ушу?

Перед тим, як починати тренування по ушу, для забезпечення безпеки та комфорту на заняттях, потрібно подбати про відповідне екіпірування.

Це контактний вид східних єдиноборств, а тому для захисту бійця від можливих травм важливо використовувати шолом, закриті рукавички, щитки для гомілки, а також бандаж (черепашку) для паху та капу для зубів. Крім того, на початковому етапі стануть у пригоді еластичні бинти для підтримки суглобів.

Дуже важливо використовувати якісне спортивне взуття. Підійдуть спеціалізовані капці для ушу з підошвою, що не ковзає по поверхні. Це забезпечить стійкість під час виконання складних елементів та запобігатиме розтягуванню.

Щоб дотримуватись гігієни, всі елементи екіпірування повинні бути суворо для індивідуального використання. А перед покупкою спорядження краще проконсультуватися з тренером — він підкаже, яких виробників краще вибрати з огляду на особливості напряму та рівень підготовки.

З якого віку починати заняття у секції ушу?

Відвідувати секцію ушу саньду краще починати не раніше ніж 7-8 років. Саме в цьому віці у дітей формується здатність осягнути філософію цього видовищного бойового мистецтва.

Заняття у групах проводять досвідчені наставники, які досягли висот у спортивній кар’єрі. Вони поєднують передачу стародавніх знань Китаю та сучасні методики фізичної підготовки. Комплексний підхід дозволяє підтримувати інтерес у дітей різного віку, рівнів підготовки та витривалості.

Окрім освоєння бойової техніки, до програми навчання входять філософські та етичні аспекти, що впливають на розвиток особистісних якостей. Це дозволяє використовувати потенціал ушу як ефективної виховної системи для формування гармонійної, всебічно розвиненої особистості.